/Files/images/2017_2018/картинка 2.jpeg

ФІЗИЧНА БЕЗПЕКА ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Діти потребують зараз особливої турботи та уваги. Через невеликий життєвий досвід і особливості дитячої психіки їм загрожує більше небезпек фізичних та психоемоційних ніж дорослим. Водночас існують інструменти, які дозволяють мінімізувати ризики та вберегти фізичне та психічне здоров’я дитини. Дізнайтеся важливі правила безпеки дітей під час війни.

ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДИТИНИ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ

1. Заспокойтеся самі.Чим молодші діти, тим сильніше їхній психоемоційний стан залежить від стану батьків. Тому спочатку знайдіть точку рівноваги для себе. Доступний практично всім спосіб – дихальні вправи. Психологиня Світлана Ройз радить зробити дихальні вправи, обійняти самого себе, легенько простукати все тіло долонями, обов’язково потягнутися. Уконспектіонлайн-лекції фахівчині ви знайдете 46 робочих інструментів подолання стресу для дорослих та дітей. Лише після того, як стабілізуєтеся самі, починайте говорити з дитиною: спокійно та не надто голосно.

2. Скажіть слова підтримки.«Ми в порядку. Ми будемо робити все, що в наших силах», «Я доросла, я знаю, що робити», «Я з тобою». За необхідності повторюйте.

3. Домовтеся про правила поведінки.У небезпечній ситуації дитина повинна виконувати ваші розпорядження миттєво і без сперечань.

- Ваші прохання повинні бути лаконічними та зрозумілими.

- Якщо є можливість, завчасно порепетируйте в ігровій формі головні команди: «Стій», «Не торкайся цього», «Викинь це», «Іди до мене».

- Потренуйтеся разом із дитиною виконувати ці команди на швидкість.

4. Іграшку-супергероя — з собою!Попросіть дитину вибрати маленьку іграшку або талісман, який вона зможе покласти в кишеню. Це може бути навіть мушля з відпустки на морі або камінчик з рідного двора. Скажіть, що у хвилини, коли буде страшно чи самотньо, дитина може брати цю іграшку в руки, розмовляти з нею, розповідати їй про свої почуття.

5. Прикріпіть до верхнього одягу дитинибейдж з повною інформацією про неї. Ім‘я, прізвище, вік, контактні дані батьків, особливі медичні потреби дитини (якщо такі є), вкажіть групу крові. Окрім бейджа на одязі, покладіть дитині у кишеню записку та/або напишіть цю інформацію на її руці стійким маркером або ж наклейте цупкий скотч на одяг. Це варто зробити навіть з дітьми 7-10 років, які у звичайному житті пам’ятають персональні дані. У стані стресу забувати прості речі можуть навіть дорослі, а діти й поготів.

6. Сфотографуйте дитину перед тим, як вийти з дому.Якщо дитина загубиться, у вас буде найбільш точна фотографія, за якою люди зможуть швидше впізнати вашу дитину. Окрім цього, добре запам’ятайте (краще – запишіть), як саме одягнена дитина під час евакуації.

7. Перебувайте у фізичному контакті з дитиною.Тримайте її за руку або на руках, везіть у візку. Підтримуйте безпосередній контакт весь час, аж допоки поруч не з’явиться інший дорослий, якому ви можете довіряти. Передавайте дитину сторонній людині тільки у крайньому випадку, або якщо це військові або представники рятувальних служб – пам’ятайте, що існує небезпека викрадення дитини під час евакуації.

8. Домовтеся про місце, де ви зустрінетеся,якщо загубитесь (якщо дозволяє вік дитини).

9. Якщо дитина загубилася.У Міністерстві закордонних справ розробили пам’ятку з порадами, як діяти батькам.

  • Не панікуйте. Зберіться з думками, щоб діяти чітко.
  • Згадайте, де востаннє бачили дитину. Якщо в дитини є телефон – зателефонуйте.
  • Попросіть когось зі знайомих чи родичів залишатися на місці на випадок, якщо дитина повернеться.
  • Попитайте людей навколо, чи бачили вони дитину, назвіть основні прикмети, за наявності – покажіть фото дитини, опишіть, у чому вона одягнена.
  • За можливості, дайте оголошення через гучномовець.
  • Повідомте найближче відділення поліції чизателефонуйте 102. Якщо дитина загубилась за кордоном, гаряча лінія: 116 000.

10. Важливий чат-бот:Дитина не сама. У меню чат-боту можна обрати одну з шести ситуацій, у якій вам потрібна допомога, та отримати детальні інструкції. Зокрема, чат-бот містить покроковий план дій у разі, якщо ваша дитина загубилася або ви знайшли чужу самотню дитину. Чат-бот було створено Офісом Президента України спільно з ЮНІСЕФ та Міністерством соціальної політики.

11. Остерігайтесь зловмисників:будьте пильними. Зараз українським біженцям допомагає вся Європа. Щодня пересічні громадяни з різних країн від щирого серця діляться їжею, одягом, житлом. Та не слід забувати, що ворог може використовувати цю ситуацію, аби вдарити по найціннішому: по дітях. Ворожа авіація розкидає дитячі іграшки та мобільні телефони, які начинені вибухівкою. Відома журналістка та блогерка Катерина Венжик також пише про диверсантів, які ховають вибухівку у дитячих іграшках. Поясніть це дитині й пильнуйте за тим, щоб вона брала іграшки та інші речі лише з вашої згоди та у вашій присутності. Ніякі «забуті» або «покинуті» іграшки, смартфони тощо з землі підбирати не можна! Детальніше про це дивіться нижче у розділі «Як уберегти дитину від мін та вибухівки».

ЯК УБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД МІН ТА ВИБУХІВКИ

Ще у перші дні війни Національна поліція України попередила про виявлення на території нашої країни протипіхотних мін, так званих метеликів. Вони невеликі, пластмасові, бувають яскравого кольору – через це діти можуть сприймати їх за іграшку. Також ворог розкидає реальні дитячі іграшки, смартфони та інші цінні речі, начинені смертельно небезпечною вибухівкою.

Крім того, існує ризик замінувань. Причому не лише у зонах бойових дій чи на окупованих територіях, але й вздовж евакуаційних шляхів. Дізнайтеся, як вберегти дитину від мін та вибухівки.

1. Покажіть дитині фото мін-метеликів та упевніться в тому, що вона запам’ятала, як вони виглядають. Джерело: Національна поліція України.

2. Введіть правило:не чіпати сторонні предмети (особливо якщо вони лежать без нагляду і виглядають покинутими). Поясніть дітям, як важливо бути пильними і не торкатися підозрілих предметів або покинутих іграшок, телефонів, побутових речей тощо. Домовтеся з дитиною: у разі, якщо вона помітить щось підозріле, вона має негайно повідомити про це вам або комусь з інших дорослих. Поясніть їй, що ні в якому разі не можна не тільки чіпати ці предмети, а й наближатися до них чи кидати в них чимось. Вибухівкою може бути начинена навіть «звичайнісінька» на вигляд кулькова ручка. Ви можете сказати дитині так: «Зараз усі допомагають Збройним Силам України, тож всі мають бути пильними. Якщо побачиш якісь покинуті речі або щось дивне - скажи мені, я дуже сподіваюся на твою уважність».

3. Оминайте зелені насадження,пустирі, розвалини, покинуті домівки тощо. Якщо рухаючись по евакуаційному шляху, ви робите зупинку, не заходьте на узбіччя (навіть у туалет) і не дозволяйте забігати на узбіччя дітям.

4. Розкажіть дітям про ознаки замінованих територійі попросіть її повідомляти вам, якщо таке побачить. Це можуть бути сигнальні стрічки, дротяні розтяжки (зазвичай на рівні колін), знаки з черепом та кістками, а також з написом: “УВАГА, МІНИ!”, “DANGER MINES!”, “ВНИМАНИЕ, МИНЫ!”. Водночас заміновані ділянки можуть не мати ніяких позначок. Тому поясніть дітям, що необхідно уникати й ділянок, які перелічені у попередньому пункті.

5. Що робити, якщо дитина опинилася на замінованій ділянці?

  • Не намагайтеся самостійно дістатися до дитини, аби звільнити її. Є великий ризик того, що ви можете підірватися самі на очах у дитини або погубити і себе, і її. Негайно зателефонуйте 101. До прибуття рятувальників заспокоюйте дитину голосом з того місця, де ви стоїте.
  • Якщо ваше місто/село знаходиться під окупацією або в ньому відбувалися бойові дії, не дозволяйте дитині пересуватися вулицями самостійно. Навіть якщо це знайомі шляхи, якими дитина у мирний час ходила сама.
  • Поясніть дитині, як діяти, якщо вона раптом опинилася на замінованій ділянці, а вас поряд нема. Не можна намагатися вийти самостійно, потрібно залишатися на місці нерухомо і голосно кликати по допомогу. У крайньому разі, якщо поряд нікого немає, потрібно йти назад повільно і обережно, максимально точно наступаючи на власні сліди.
6. Про виявлення будь-яких підозрілих знахідок Центр громадського здоров’я рекомендує негайно сповіщати органи влади. Це може бути поліція (тел. 102), пожежна служба (тел. 101), ДСНС або ТрО. Надайте фахівцям максимально вичерпну інформацію про підозрілий предмет: його опис, місце розташування, дату й час виявлення. Якщо є можливість, дочекайтеся прибуття рятувальників, спостерігаючи за підозрілим предметом з безпечної відстані та попереджаючи про небезпеку оточуючих.

/Files/images/2017_2018/картинка 5.jpeg

«Вихователь сучасного ЗДО, особливості його професії»

Немає межі, коли людина може завершити свою освіту, але є чітко визначений період, коли освіту потрібно розпочати — це дошкільний вік.

Дошкільна освіта – це цілісний процес, який спрямований на забезпечення всебічного розвитку дитини відповідно до її нахилів, здібностей, індивідуальних психічних і фізичних особливостей, культурних потреб, формування моральних норм, набуття нею соціального досвіду.

Основною фігурою у виховній системі дошкільного навчального закладу є вихователь.

Вихователь — посадова особа, яка займається вихованням дітей в навчально-виховному закладі.

Вихователь — це, перш за все, педагог.

Професія вихователя належить до творчих видів діяльності, оскільки професійна діяльність будь-якого педагога спрямовується на виховання унікальної, неповторної особистості.

Хто такий сучасний вихователь ДНЗ?

Сучасний вихователь – це кваліфікований фахівець, який працює в системі дошкільної освіти, володіє педагогічними технологіями, що відповідають новим суспільним цілям та рівню розвитку науки про дитину.

Насамперед, вихователь — це людина, яка:

1) любить, розуміє і поважає особистість дитини;

2) сприймає її такою, якою вона є;

3) має професійну освіту;

4) володіє педагогічною майстерністю;

5) має педагогічний такт;

6) прагне до самовдосконалення;

7) це добра і чуйна людина, яка багато знає, вміє, цікаво навчає.

Сучасний вихователь також повинен бути хорошим психологом.

Ефективність діяльності дошкільного навчального закладу залежить не лише від програм навчання і виховання, а й від особистості педагога.

Тому вихователь має бути доброзичливим, відкритим у ставленні до вихованців і батьків, уміти налагодити співробітництво з усіма учасниками навчально – виховного процесу в повсякденному житті, оскільки побут дає найбільше можливостей для розвитку малят. Перехід на особистісно – орієнтовану модель дошкільної освіти потребує зміни ставлення вихователя до занять. Заняття відповідно до Базової програми розвитку «Я у Світі» — це зайнятість дітей протягом усього дня за інтересами у групі. Завдання вихователя постачати дітям необхідний матеріал, підтримувати інтереси дітей, допомагати, втілювати в життя задумане.

Надзвичайно важливе вміння вихователя є вміння спілкуватися з дітьми.

Вихователь сучасного ДНЗ повинен володіти мистецтвом спілкування з людьми і дітьми.

В.Сухомлинський відзначав: «Виховання — це людські стосунки. Хороший педагог – це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що він сам був дитиною».

/Files/images/2017_2018/картинка 6.jpg

«Чи можлива якісна освітня робота педагога з дошкільнятами в дистанційному форматі?»

Дистанційне навчання дошкільнят – це насамперед педагогічна просвіта батьків, без жодного нав’язування, тиску і зобов’язань.

У вихователів не було перехідного періоду, щоб підготуватися до такого формату роботи. Усе сталося в один момент. Тому як такого принципу дистанційної роботи на сьогодні не має: сьогодні все, що планують і пропонують фахівці, - лише припущення, гіпотези, які мають пройти перевірку з часом.

Враховуючи вже набутий досвід існує дві основні проблеми. Перша, з позиції управлінців в освіті: як визначити робоче навантаження вихователів для обрахування заробітної платні? Друга, з позиції реалізації освітніх завдань: як забезпечити якісну освітню діяльність в умовах тривалого від’єднання дітей від закладу дошкільної освіти?

Отже, перша проблема – очевидні побоювання управлінців, щоб вихователі не сиділи без діла, не заборгували державі за вимушений простій. Тож педагогів намагаються навантажити в різні способи: байдуже чим, аби були зайняті. Хочу озвучити думку багатьох причетних до системи дошкільної освіти. Вихователі у своїй знеціненій суспільством та ЗМІ праці, які мовчки в умовах мінімальної зарплатні та постійного цькування працюють у переповнених групах, на багато років уперед віддали свої «борги». До того ж справжній вихователь в умовах карантину завжди знайде, чим себе зайняти (упорядкуванням власної методичної скарбнички, підвищенням кваліфікації, відновленням здоров’я, підвищенням свого культурного рівня). Про те, чим справді варто навантажити педагогів, буде сказано нижче.

Тепер щодо другої проблеми. Можна, звісно, вдавати, що система дистанційної освіти на її дошкільному рівні працює успішно. Але варто визначитись: педагоги прагнуть реально організувати якісну освіту в складних умовах чи хочемо вдати, що така система в нас уже налагоджена? Вдавати ми вміємо. Але чи розумно витрачати на це шалені ресурси, передусім людські? Тож потрібно реально все зважувати.

Елементи дистанційного навчання вже давно, хоч і безсистемно, застосовують батьки й окремі вихователі. Йдеться про численні навчальнорозвивальні комп’ютерні програми, аудіоказки, мультики, безліч музичних руханок, майстер-класів з художньої творчості.

Батьки, діти яких тимчасово чи постійно з різних причин не відвідують садочки, змушені знаходити все це у просторах інтернету, щоб зайняти корисною діяльністю активних малюків. Залежно від рівня батьківської відповідальності домашні заняття зі згаданими електронними матеріалами проводяться більш чи менш систематично і дають різний ефект. Якщо мудрі батьки, «схопивши» ідею, реалізують її в реальному форматі зацікавленого спілкування на матеріалі наявних удома іграшкових, навчальних та інших ресурсів, для дитини така взаємодія стає потужним ресурсом розвитку. На жаль, нерідко батьки просто дають дитині гаджет і вмикають потрібну програму – без ретельного відбору матеріалу, без урахування цільової аудиторії та можливих наслідків. Тоді варто очікувати зовсім іншого результату, адже без належного супроводу використання пристрою перетворюється на пасивне споглядання з усіма негативними наслідками. А ще ж треба враховувати рівень розвитку психічних процесів дитини, її пізнавального інтересу тощо.

Отже, величезною мірою успіх залежить від батьків. І якщо раніше відповідальність за якість навчання і виховання дітей лягла на плечі педагогів, то тепер саме час допомогти батькам відчути себе відповідальними суб’єктами освітнього процесу, що затверджено, до речі, в законодавчих актах.

Що мають для цього зробити педагоги? Більшість освітніх програм для дошкільнят були написані професійною мовою і не перебували в полі зацікавлень та уваги батьків. Тепер педагоги повинні підготувати батьків, зрозумілою, популярною мовою і надати батькам чіткий образ проміжного або кінцевого результату дошкільної освіти: за якими параметрами можна визначити, що дитина на певний період її дошкільного життя володіє необхідним набором знань-умінь-навичок, виявляє ставлення до… і демонструє готовність до… Батьки мають прагнути відповідати заявленому рівню і підтягувати до нього знання й уміння дитини, щоб на момент контролю (його форму і зміст також маємо подати в доступному для батьків вигляді) вона продемонструвала відповідний результат. Контроль у ситуації дистанції набуває особливого значення.

Отже, основні зусилля вихователі мають зосередити на роботі з батьками.

/Files/images/2017_2018/картинка 4.jpg

«Особливості патріотичного виховання дошкільнят в сучасних умовах»

Однією з головних завдань дошкільних освітніх установ, закладених у програмах навчання і виховання у дитячому садку, незалежно від профілю, є патріотичне виховання дітей.

Нинішні діти ростуть в епоху, що відрізняється від часу їх батьків: інші цінності, ідеали, правила. Змінилося ставлення людей до Батьківщини. Дійсно, втрачаються поняття обов'язку перед суспільством і Батьківщиною, розмиваються і заперечуються раніше існуючі моральні цінності і орієнтири, порушується зв'язок між поколіннями...

Пояснити дітям, що в сучасних економічних і політичних умовах, чому вони повинні бути патріотами своєї Батьківщини - складно. Адже в реальному житті їх оточує неприваблива дійсність: фільми, переповнені сценами насильства, де розповідається про безмежну владу кримінальних структур; газети, журнали, рясніють матеріалами схожого змісту; безробіття, пияцтво, наркоманія; безпритульні і жебраки; комп'ютерні ігри, в яких переможець той, хто більш жорстокий і хитріший.

Однак всі ці труднощі не є причиною припинення патріотичного виховання. Як би не змінювалося суспільство, виховання у дітей любові до своєї країни, свого міста, необхідно показати з кращої сторони.

Нам, дорослим, необхідно пам'ятати, що якщо ми серйозно не займаємося вихованням майбутньої особистості з раннього віку, ми не отримаємо нового покоління людей, здатних підняти і прославити Україну.

Патріота може виховати тільки людина, яка любить свою Батьківщину, визнає і поважає не тільки свої права, але й права інших, роблячи все для того, щоб Батьківщиною можна було пишатися...

У зв'язку з цим значно зростає роль і відповідальність педагога, який веде цю копітку роботу.

Виховання моральних почуттів в історії педагогіки завжди приділяють лось велику увагу. Василь Олександрович Сухомлинський вважав, що з малих років важливо, виховуючи почуття, вчити дитину співвідносити власні бажання з інтересами інших. Той, хто в ім'я своїх бажань відкидає в бік закони совісті і справедливості, ніколи не стане справжньою людиною і громадянином.

Патріотичне почуття не виникає саме по собі. Це результат тривалого цілеспрямованого виховного впливу на людину, з самого раннього віку. Почуття Батьківщини пов'язано і з захопленням тим, що малюк бачить перед собою, чому він дивується і що викликає відгук у його душі... І хоча багато вражень ще не зрозумілі йому повністю, але, «пропущені через дитяче серце», вони відіграють величезну роль у становленні особистості патріота.

Величезне значення для виховання у дітей інтересу і любові до рідного краю має його найближче оточення. Поступово дитина знайомиться з дитячим садом, рідною вулицею, містом, а потім уже зі своєю країною, її столицею і символами. Тому, починати роботу з патріотичного виховання потрібно зі створення для дітей теплої, затишної атмосфери. Кожен день дитини в дитячому садку повинен бути наповнений радістю, усмішками, добрими друзями, веселими іграми. Адже з виховання почуття прихільності до рідного дитячого саду, рідної вулиці, рідній сім'ї починається формування того фундаменту, на якому буде зростати більш складне утворення - почуття любові до своєї Вітчизни.

/Files/images/2017_2018/картинка 3.jpg

«Сучасні підходи до організації роботи

з питань безпеки життєдіяльності

з усіма учасниками освітнього процесу в ЗДО»

Життя і здоров’я – найдорожче, що є у людини,тому підхід до них повинен бути найсерйознішим і ретельно вивченим. Г. Малахов

Життя і здоров`я дітей— найважливіша цінність

Загальновідомо: дитинство — унікальний період у житті людини, адже саме в цей час формується її здоров’я, відбувається становлення особистості. Досвід дитинства багато в чому визначає доросле життя людини.

Дитина, її життя і здоров’я — найвища цінність держави. Тож захистити її від можливих небезпек і навчити безпечно взаємодіяти з довкіллям (предметним, природним та со­цільним) — одне з провідних завдань, визначених у голов­ному документі дошкільної освіти — Базовому ком­поненті.

Так, саме дошкільний навчальний заклад:

· створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання;

· формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;

· сприяє збереженню та зміцненню здоров’я, розумовому, психічному й фізичному розвитку дітей.

Щоб забезпечити гармоній­ний розвиток людини, потрібно з дошкільного віку формувати у дітей усвідомлення цінності свого життя і здоров’я, бережного ставлення до власного здоров’я, вироблення стереотипів без­печної поведінки в довкіллі. Адже, проблема навчання дітей правил особистої безпеки потребує уваги з боку дорослих: педагогів і батьків. Слушні та вчасні поради дорослих по­винні допомогти дитині зберегти своє життя, зміцнити здоров’я, усвідомити, що грати можна не скрізь і що деякі заборони та правила – не примхи дорослих, а життєва необхідність.

Головна ме­та – формування в кожної дитини активної життєвої позиції щодо власного життя та власної безпеки, формування здорового способу життя, накопичення ними знань та навичок безпечної поведінки вдома, на вулиці, у дошкільному навчальному закладі, в природі тощо.

Основні напрямки роботипедагогічного колективу з формуваннязнань дітей з безпеки життєдіяльності

(взаємодія з довкіллям: предметним, природним та со­цільним)

· створення належних умов для безпечної життєдіяльності;

· формування елементарної життєвої компетенції з питань безпеки;

· виховання основ безпечної поведінки у дітей;

· культура безпеки дорослих, відповідальне ставлення до життя та здоров’я малят.

Діти дошкільного віку повинні мати певний рівень знань правил безпеки життєдіяльності у наступних напрямках:

Максимального ефекту можна досягти лише тоді, якщо в діяльності педагогічного та батьківського колективів буде відпрацьовано єдину стратегічну лінію спрямовану на формування у дітей знань правил безпеки життєдіяльності. Реалізація всіх завдань з даної проблеми в ЗДО можлива лише через комплексну, цілеспрямовану роботу шляхом організації та проведення різних форм роботи з дітьми (з врахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей), які сприятимуть усвідомленню цінності власного життя, бережному ставленню до здоров’я, виробленню стереотипів без­печної поведінки в довкіллі.

Етапи освітньої роботи з формування в дошкільнят навичок безпечної поведінки.

Ø Підготовчий етап.Полягає в отриманні та частковому узагальненні вражень про небезпеку, що може чатувати на дітей у довкіллі. Доречні такі форми і методи роботи, як екскурсія, цільова прогулянка, спостереження, читання художніх творів, розглядання ілюстрацій, перегляд відеофільмів, мультфільмів тощо.

Ø Основний етап.Робота з формування певної системи уявлень та вироблення навичок безпечної поведінки. На цьому етапі доцільно застосовувати різні види ігор з елементами безпеки життєдіяльності, бесіди, складання описових та творчих розповідей дітьми, розучування комплексів загальнорозвивальних вправ, віршів, виконання трудових доручень тощо.

Ø Практичний етап.На цьому етапі діти мають застосовувати набуті знання та вміння на практиці. Доречним буде використання таких форм і методів роботи, як розв’язання проблемних ситуацій, творчих завдань, пошуково-дослідницька діяльність, проведення свят, розваг, змагань, конкурсів тощо.

Форми роботи з дітьми збезпеки життєдіяльності

· Спостереження.

· Бесіди пізнавального та узагальнюючого змісту.

· Заняття.

· Різні види ігор.

· Екскурсії.

· Спортивні свята та тематичні розваги.

· Запис радіопередач.

· Виставки (продуктивна діяльність).

Вся педагогічна робота з вихованцями закладу щодо підвищення рівня знань правил безпеки життєдіяльності та ефективного формування у них навичок безпечної поведінки здійснюється з урахуваннямосновних загально – дидактичних принципів:

· Гуманізації, що вимагає врахування можливостей,особливостей та потреб дитини;

· науковості й доступності, який полягає в засвоєнні дитиною реальних знань, які правильно відображають дійсність і не суперечать науковому розумінню понять, явищ; у навчанні дітей треба йти від простого до складного, від невідомого до відомого;

· позитивної мотивації навчання,що полягає в створенні позитивного емоційного клімату, гуманних стосунків педагога і дітей в процесі навчання, атмосфери ділового співробітництва;

· наочностінавчання, що виражає «золоте правило» дидактики сформульоване Я.А. Коменським: якщо можливо, то одночасно залучати декілька відчуттів дитини;

· систематичності і послідовності, що забезпечується раціональним планування ,визначенням кількості пізнавального матеріалу різного змісту і встановлення логічної послідовності у поданні його дітям;

· індивідуального підходу, з врахуванням індивідуальних і вікових особливостей кожної дитини тадиференціаціїзавдань у процесі навчальної діяльності з врахуванням рівня розвитку дитини;

· практичної цілеспрямованостітаважливихспеціальних принципів:

· забезпечення гігієни і нормальної роботи всіх органів та психофізіологічних процесів орга­нізму дітей;

· забезпечення взаємозв’язку і взаємозалеж­ності життєдіяльності дитини з довкіллям (предметним, природним, соціальним) і без­посереднім середовищем, у якому вона пе­ребуває, та соціальною ситуацією розвитку як єдиною і неповторною для дошкільного дитинства системою взаємин між дитиною та середовищем;

· раціональна організація життя та діяльності дітей у дошкільному навчальному закладі;

· захист здоров’я, життєдіяльності дитини як у дошкільному навчальному закладі, так і в сім’ї;

· своєчасне усунення негативних впливів на життєдіяльність дитини та їх наслідків; надан­ня своєчасної допомоги;

· забезпечення взаємозв’язку дошкільного навчального за­кладу, сім’ї та громадськості у формуванні безпечної поведінки дітей.

В організації освітньої роботи з дітьми з питань безпеки життєдіяльності педагогам варто керуватисянаступними чинниками:

ü робота не повинна обмежуватися лише засвоєнням дітьми норм та правил з безпеки життєдіяльності – дітей необхідно навчати обачності;

ü формувати навички орієнтування і швидкої реакції в екстремальних ситуаціях;

ü дотримання єдиної стратегічної лінії у діяльності педагогічного, дитячого та батьківського колективів.

Завданням педагогічного колективу дошкільного навчального закладу є:

v систематична цілеспрямована освітня робота з дошкільниками з вироблення в їх свідомості стереотипів поведінки в життєвому середовищі, навичок користування предметами та речами, поведінки в різних екстремальних ситуаціях тощо;

v поліпшення якості освітньої роботи з питань безпеки та захисту здоров’я дітей від негативних впливів довкілля;

v вдосконалення теоретичних знань і практичних навичок педаго­гів та батьків;

v пропагування здорового способу життя серед педа­гогів, дітей та їх родин.

Висновок: Вся освітня робота в ДНЗ з дітьми дошкільного віку з безпеки життєдіяльності відповідно вимог Базового компонента дошкільної освіти повинна забезпечувати їх життєву компетенцію, зокрема вміти застосовувати здобуті знання, вміння і навички щодо збереження здоров’я в повсякденній діяльності, не зашкоджуючи як власному, так і здоров’ю інших людей та дотримуватися правил безпеки життєдіяльності.

Підсумовуючи, можна відмітити: завдяки правильно організованій роботі діти здобувають необхідні їм знання та вміння з безпеки життєдіяльності, що стає першим кроком до усвідомлення власного життя.

Таким чином, за систематичної, планової, поетапної, методично грамотної роботи педагогів у тісній співпраці з батьками дошкільнята зростають готовими до безпечного розв’язання життєвих ситуацій у соціальному, предметному та природному довкіллі.

/Files/images/2017_2018/картинка.jpg

НЕ БІЙТЕСЯ КАЗАТИ ПРАВДУ: ЯК ГОВОРИТИ ПРО ВІЙНУ

З ДІТЬМИ РІЗНОГО ВІКУ

Як говорити з дітьми різного віку про військову агресію?

Повномасштабна війна стала неабияким шоком для всіх українців.

Найменші громадяни хвилюються не менш за дорослих людей.

Більшість думає, що дітям не обов’язково розповідати про те, що насправді відбувається навколо, а дарма.

Малеча все розуміє, однак потребує підтримки дорослих.

Розповідаємо, як говорити з дітьми різного віку про бойові дії, аби не травмувати їх ще більше.

Як говорити про війну з дітьми?

Основні правила

Дитині варто завжди говорити правду без надмірної емоційності та паніки.

Правильно підібрані слова допоможуть підготувати малечу до ймовірних вибухів та сирен.

Пам’ятайте про те, що дорослі мають зберігати спокій в очах дитину.

Тільки тоді малеча відчуватиме себе в безпеці.

Якщо ви самостійно не можете контролювати своїх емоцій, попросіть когось із близьких або знайомих поговорити з вашою дитиною про бойові дії.

Що казати дошкільнятам?

Маленькі діти чудово сприймають інформацію за допомогою казок.

Спробуйте пояснити те, що відбувається на прикладі елементарних історій.

Відтак, у казці “Коза-дереза” дуже добре описано, як небезпечно пускати чужих до своєї домівки.

Ви можете самостійно моделювати розповідь, придумувати сюжети та символи, а також персонажів, які зображатимуть події навколо вас.

/Files/images/2017_2018/i091313.jpg

ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ ДИТИНИ

Проблема безпеки дитини, її уміння захистити себе завжди була актуальною, а останнім часом загострюється все більше. За результатами опитування, яке було проведено у дошкільних закладах, близько третини дітей 5-річного віку та близько половини дітей 6-річного віку самостійно грають на вулиці. Більше 50% дітей обох вікових груп батьки залишають вдома одних, без нагляду дорослих.

Спеціалісти відмічають високий рівень травматизму серед старших дошкільників та молодших школярів. І якщо серед учнів переважає вуличний травматизм, то дошкільники частіше отримують побутові, домашні травми. Ось чому, починаючи з дошкільного віку, так важливо формувати у дітей свідоме розуміння цінності власного життя та здоров’я, розуміння особистої відповідальності за них.

Діючі освітні програми з валеології та охорони безпеки життєдіяльності ще не отримали значного поширення, а головне, вони недостатньо зорієнтовані на дітей молодших вікових груп. До того ж ці програми мають здебільшого описовий, пізнавальний характер, а ті поради, що в них даються («Не сунь пальці до розетки»,«Не розмовляй з незнайомими людьми» і інші), є вказівкою не до реальних дій, а до не дій.

Найбільш вдалою формою є ігровий тренінг. Для дошкільників включення в гру просте і природне, дитина не грає у життя, а живе у грі. А тому практичні знання, які вона отримує у ході тренінгу, не опосредковані, а є результатом реально набутого життєвого досвіду.

Через ігрову ситуацію тренінг дозволяє кожній дитині побувати в ситуації, яка подібна критичній життєвій, та самостійно чи за допомогою групи знайти вірне рішення, відпрацювати алгоритм поведінки в тій чи іншій надзвичайній ситуації. Опанування алгоритмом дає дитині можливість при зустрічі з новою ситуацією вже самій обирати той тип поведінки, який дозволить їй захистити себе.

Хід кожного заняття – тренінгу визначається реакцією дітей, їх рівнем обізнаності. Постійним є лише коло питань, які пропонуються для вирішення.

Це можуть бути наступні питання:

– як вести себе, якщо заблукали на вулиці, в магазині, на вокзалі;

– як можна звернутися за допомогою до міліціонера, до перехожих;

– як позбавитися від спілкування з настирливим перехожим;

– як виконувати основні правила дорожнього руху для пішоходів;

– як вести себе, якщо порізав палець тощо.

Ігровий тренінг, спрямовуючи дітей на пошук виходу із кризової ситуації, сприяє розвитку їх пошукової активності. Однак не варто при цьому нехтувати негативним досвідом дітей, адже тільки проживаючи, відчуваючи негативні ситуації, людина стає більш обачливою.

Як свідчить практика, переваги ігрового тренінгу полягають ще й в тому, що він має психопрофілактичний ефект. Зустріч з ситуацією, яка може спричинити травму, навіть розповідь про неї викликає у дитини страх. Програвання ж ситуації дозволяє зняти його або зменшити напругу. У той же час при проведенні ігрового тренінгу з основ безпеки не можна ототожнювати гру з реальністю (якщо до квартири спробують залізти крадії, ти можеш вести себе так, як у цій грі). Даючи таку інструкцію, дорослий підсвідомо підтримує тривожні очікування дитини у той час, коли перед ним стоїть зовсім інше завдання – заспокоїти дитину, але при цьому ненав’язливо дати їй модель поведінки в небезпечній ситуації. Важливо також, щоб гра не нагадувала екзамен. Не варто зводити ситуації лише до запитання: «Як треба вчинити у такому випадку?» Не обов’язково вводити в гру елементи чарівної казки – це може відволікати дітей від основної мети.

Знання дитиною того, що можна, чого не можна робити і чому сприяють розвитку її життєвої компетентності, заохочують самостійність у різних видах діяльності з дорослими, зберігають почуття довіри до світу та оточуючих.

/Files/images/2017_2018/Без названия.jpg

ФОРМУВАНЯЯ МОТИВАЦІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

В останні часи намітилась тенденція серед педагогів та батьків до інтелектуалізаціїдошкільного дитинства. Підвищена увагадо інтелектуалізації на шкоду становленню в дитини всіх необхідних новоутворень породжує парадоксальну картину: запосиленої інтелектуалізації дошкільнят, великий відсоток дітей, які йдуть дошколи, не готові до шкільного навчання. У першу чергу проблема криється в слабкій мотивації, нерозумінні своєї нової внутрішньої позиції школяра. Не сформованість мотиваційної зрілості до новихвидівдіяльностіробитьдуже проблематичнимуспішність навчання у школі. Дитині,яка впершейде до школи потрібновстановитиконтактиз незнайомимилюдьми, запам’ятати та зрозуміти нові правилаповедінки,навчитисьбудуватисвою поведінку відносно нової системисоціально заданих правил. Вступ дитинидошколизначить посиленнянавантаженняна дитячий організм. Якщо дитина відчуває постійний стрес і тривогу, породжені незрозумілістю нової соціальної ситуації, процес адаптації дитинидошколи значно ускладнюється. Саметомунеобхідно звернутиувагунарозвитокмотиваційноїготовностідонавчання у школі ще в дошкільномузакладі.

Мотиваціяповедінкиповиннавиникати не в наслідок пасивноїадаптації дитини до вимогсоціальногосередовища,а формуватися активно в процесі діяльності під час спілкування з дорослими та однолітками.

Для формування позитивного відношення до школиможна проводити аналогію між школою і дитячим садком як під часі під час виконання дітьми різних режимних процесів, так і під час занять. Так, під час виконання дітьми завдань на заняттях з різних розділів програми, підкреслювати що ці завдання подібні до шкільних, і тому їх треба виконувати сумлінно, правильно і обов’язково доводити до кінця. Тому, хто не виконав якогось завдання, можна й зауважити, що вчителька в школі була б не задоволена цим. На заняттях акцентувати увагу дітей на необхідності правильної поведінки: "Слухайте уважно. Скоро ви підете до школи, а в школі треба бути зосередженим.»

Формуванню у дітей позитивного ставлення до школи допомагають також різні режимні процеси. Наприклад, у роздягальні доречно зауважити, що слід привчатися швидко вдягатися і роздягатись, не чекаючи сторонньої допомоги бо в школі ніхто не допомагатиме – учні все роблять самі. Під час екскурсій, прогулянок за межі дитячого садка підкреслювати: "Поводитись слід так, як майбутні школярі". Вся атмосфера в групі старшого дошкільного віку повинна бути спрямована на те, щоб викликати у дітей радісне очікування, а водночас і розуміння важливості подій.

У процесі формування в дітей позитивного ставлення до школи необхідно широко застосовувати ігри на тему з шкільного життя, так як гра для дошкільників зберігає свою провідну роль. В іграх формуються важливі для майбутнього учня вміння. Наприклад, уміння поводитися на уроці: уважно слухати вчительку, починати роботу за її дозволом, відповідати лише тоді, коли запитають. Тим дітям, які не оволодівають достатньою мірою правилами поведінки на заняттях, допомога відтворення всіх цих правил у грі з ляльками чи з партнером. Правильні уявлення про школу – лише один бік справи. Важливо, щоб знання дітей не лишалися формальними відомостями. Тільки коли уявлення і знання "обростають" емоціями, у дітей формується відповідальне ставлення до майбутнього навчання. Тоді мотив "я хочу до школи" стає дійовим і переростає в справжнє прагнення.

Початком формування мотиваційної активності є поведінка, пов’язана з появою у дитини потреби в нових враженнях. При цьому необхідно відзначити, що розвиток цієї потреби не забезпечується само по собі, а йому необхідна спеціальна організація з боку дорослої людини.Виникненню навчальної мотивації сприяє формування і розвиток допитливості, розумової активності, безпосередньо зв'язаних виділенням пізнавальних задач, що спочатку не виступають для дитини як самостійні, будучи уплетені у виконання практичної діяльності. Серйозне значення у виділенні і прийнятті дітьми пізнавальних задач має навчання на заняттях у дитячому садку, де відбувається перехід від виконання завдань у формі гри або одного з продуктивних видів діяльності, до виконання завдань власне пізнавального характеру, що направляють дітей на усвідомлене виконання розумової роботи.

В системі розвитку позитивного ставлення дітей до школи велику роль необхідно відводити формуванню саме пізнавальної спрямованості. Чому ж ми так прагнемо того, аби в дитини сформувалася пізнавальна спрямованість, що ґрунтується на внутрішніх прагненнях,?

Є цілий ряд пояснень таких пе­реваг.

Результати досліджень В. Чиркова засвідчують:

1. Навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості( пізнавальних мотивах), буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості ди­тина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень.

2. Школярі, яких приваблює насамперед інтерес до самого процесу навчання, схильні обира­ти складніші завдання, що пози­тивно впливає на розвиток їхніх пізнавальних процесів. Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задово­лення від подолання труднощів під час вирішення навчальних зав­дань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одер­жання підкріплення. В умовах шко­ли таким підкріпленням найчасті­ше є оцінка вчителя, вдома - ви­нагорода, подарунок, похвала.

3. Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напру­ження, зменшенню спонтанності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як на­явність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосередності, оригінальності, зростання креативності та творчості.

У результаті проведення ряду досліджень вчені дійшли виснов­ку, що матеріальне заохочення зменшує внутрішню мотивацію. Виходячи з цього, можна припус­тити, що будь-які інші зовнішні стимули теж зменшуватимуть внутрішній інтерес до діяльності. . Аналогічні дослідження про­водили й інші автори, які вивчали вплив на внутрішню мотивацію та­ких факторів, як: уникання пока­рання; призначення терміну закінчення діяльності; нав'язуван­ня мети; ситуація змагання.

Чим більше навчальне завдання доз­воляє дитині почуватися компе­тентною та ефективною, тим ви­щою в неї буде внутрішня мотива­ція до певного виду діяльності.

Важливе місце в цьому питанні належить характеру навчальної діяльності. Вона має бути опти­мальною за рівнем складності. Якщо перед дитиною стоїть надто просте завдання, воно не викли­че в неї інтересу і внутрішньої мотивації, тому що, якою б компетен­тною не почувалася дитина, над­то просте навчальне завдання не дозволить реалізувати їй свою майстерність і не дасть змоги по­чуватися ефективною.

Надто складні навчальні завдан­ня, як і надто прості, негативно впливають на формування та зро­стання внутрішньої мотивації, оскільки не дають дитині змоги ре­алізуватися, виявити ефективність і майстерність у виконуваному, внаслідок чого руйнується почуття компетентності, знижується само­оцінка й самоповага.

Ще однією важливою умовою зростання внутрішньої мотивації є така характеристика навчальних завдань як новизна і непередбачуваність, що, як правило, викли­кає внутрішній інтерес дитини.

При побудові занять, необхідно широко застосовувати прийоми активізації мислення. Так, правильною постановкою запитань, зауважень, порад спрямовувати думку дитини на самостійне розв'язання певних завдань.

Для формування пізнавальної спрямованості дітейможна використовувати прийом знаходження нового змісту в уже відомому. Наприклад, у звичайне зображення лісу вводити елементи яких не було раніше-зайчик, грибок під кущем, ялинку. Основна мета таких завдань-викликати в дітей реакцію на нове, розвивати вміння знаходити нове в невідомому. Такі завдання загострюють сприймання дітей, розвивають увагу, викликають задоволення.

Формувати у дітей інтерес до діяльності на заняттях допомагає введення ігрових ситуацій. Перевага ігрової форми організації учіння виступає особливо чітко, коли один і той же матеріал подається в ситуації різних мотиваційних контекстів. Результативність цієї форми постановки і розв'язання навчальних завдань пов’язана с психологічною характеристикою учіння в умовах гри. За такою організації задовольняється потреба дітейу провідній діяльності – ігровій.

У формуванні позитивного ставлення до учіння добрі результати дає введення у навчальний процес групових ігрових і неігрових форм діяльності; використання їх спонукає до роботи малоактивних дітей.

Працюючі в колективі, дитина бачить, який інтерес викликає її діяльність в однолітків, як потрібна вона їм, тоді й сама починає цінувати свою роботу, розуміти її значення. Це сприяє включенню дітей в активну навчальну діяльність, яка поступово стає для них потрібною і цінною – так формується позитивна мотивація учіння. Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття, їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту.

Оскільки серед пізнавальних мотивів першорядне значення має інтерес до знань і процесу їх набуття, організовувати навчальний процес потрібно так, щоб максимально зацікавити дітей змістомматеріалу і самим процесом набуттязнань, умінь і навичок.

Для формування у дітей адекватної самооцінки на заняттях, велику увагу необхідно приділяти формуванню оціночно-контрольних дій, залучати дітей до результативних взаємооцінок, які формуються на основі мотивованих оцінних суджень педагога; серед виставлених малюнків відібрати найкращі і ті, де завдання виконано не зовсім правильно, обґрунтувати свій вибір та тому подібне.

І все ж уявлення про те, що можна ззовні сформу­вати мотив, є помилковим.«Мотив-складне психологічне утворен­ня, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є. Ільїн).Дорослийможе лише сприяти цьому процесу. Існує цілий ряд науково розроблених способів підвищення внутрішньої мотивації в навчальному процесі, використовуючи які, можна уникну­ти багатьох утруднень. Для цьо­го як педагогам, так і батькам необ­хідно дотримуватися таких вимог:

1. За можливості скасувати на­городи і призи за правильно ви­конанні завдання, обмежуючись лишепохвалою.

2. Якомога менше використо­вувати на заняттях ситуацію зма­гання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особис­тих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переклю­чити на ігрові види діяльності.

3. Намагатися не нав'язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироб­лення мети і завдань може вияви­тися значно ефективнішою.

4. Необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефек­тивним заходом, який завжди вик­ликає негативні емоції й негатив­но впливає на ставлення дитини до навчання.

5. Намагатися уникати вста­новлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток твор­чості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.

6. Стежити за тим, щоб на­вчальні завдання не лише відпо­відали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної склад­ності, сприяли виявленню май­стерності та компетентності дити­ни. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її.

7. Надавати дитині право ви­бору навчального завдання, не об­межуючи при цьому її свободи.

8. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтере­су під час його виконання.

9. І на завершення хотілося б нагадати, що підвищення пізна­вальної активності, успішне за­своєння навчальної програми стає неможливим у ситуації, коли будь-які стимули, що не стосуються навчання, стають основними.

Кiлькiсть переглядiв: 12659

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.